Театр корифеїв у Кропивницькому

Будівля стоїть на вулиці, яка від неї й дістала назву. Малиновий фасад із білими пілястрами, центральний портик на три арки, балкон над ним і фігурний аттик — усе це виглядає як типовий провінційний театр дев’ятнадцятого століття. Значення цього місця, однак, не архітектурне.

Сцена, з якої відлічують

Офіційною датою заснування українського професійного театру вважається 1882 рік, коли тут уперше показали «Наталку Полтавку» Івана Котляревського з Марією Заньковецькою та Марком Кропивницьким. Саме від цієї вистави ведуть історію професійної трупи, а не аматорських гуртків, що діяли раніше.

Ювілей підтверджує арифметику: 140-річчя українського театру корифеїв припало на жовтень 2022 року. Нинішній заклад носить ім’я Марка Кропивницького.

Будинок, старший за подію

Споруду звели 1867 року — за півтора десятиліття до тієї прем’єри — власним коштом Георгія Трамбицького. Державний архів Кіровоградської області називає його інженером-полковником; міський портал цієї деталі не подає, і розбіжність показова для того, як по-різному описують ту саму людину різні офіційні джерела.

На фронтоні височіють фігури трьох муз — Мельпомени, Талії та Терпсихори, тобто трагедії, комедії й танцю. Суттєву реконструкцію будівля пережила 2012 року, до 130-річчя театру корифеїв.

Чого про будівлю не знайти

Тут доводиться визнати межі перевіреного. Ім’я архітектора, місткість зали, матеріали й обсяг перебудови 2012 року в доступних першоджерелах не опубліковані, а власний сайт театру тривалий час не відкривається. Ці дані циркулюють на туристичних ресурсах, але підтвердити їх немає де, тому тут вони не наводяться.

Так само невизначеним лишається охоронний статус. Театральної будівлі немає серед кіровоградських позицій доповнення до списку пам’яток архітектури 1979 року, а саме доповнення категорій значення не встановлює.

Репертуар, який тримає зв’язок

Театр не перетворився на меморіал. Починаючи від 1939 року на його сцені здійснено двадцять одну постановку творів Івана Карпенка-Карого — серед них «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Чумаки», «Хазяїн», «Суєта» та «Сава Чалий».

Це рідкісний випадок, коли афіша є частиною історичного аргументу: драматургія, написана для цієї трупи, лишається в її роботі понад століття потому.

Поряд, у тому ж місті

Перші дві п’єси Івана Тобілевича — «Чабан», згодом відомий як «Бурлака», і початковий варіант «Не так пани як підпанки» — написані 1883 року в Єлисаветграді, у будинку, з яким пов’язані одинадцять років життя драматурга. Нині там працює міський літературно-меморіальний музей Карпенка-Карого. Разом із родинним хутором під містом це складає зв’язний маршрут по місцях родини Тобілевичів.

Дім старший за подію

Будівлю зазвичай згадують лише як місце однієї вистави, і через це її архітектуру майже не розглядають. Спробуйте зробити навпаки: подивитися на дім як на споруду свого часу — пропорції, вікна, вхідну частину — і аж потім згадати, що тут відбулося. Такий порядок рятує від типової помилки, коли пам’ятка зводиться до меморіальної таблички, а сама будівля лишається непоміченою.