Музей відкрили 1977 року, і перший запис у книзі відвідувачів залишив письменник Олесь Гончар наприкінці листопада того ж року. Хата, у якій він розписався, — не реконструкція за фотографіями: оселю відтворено в тому вигляді, який вона мала за життя художниці.
Три кімнати
Планування просте: кімната-майстерня, кухня і спальня. Меблі саморобні — столи, скрині, лави, вкриті домотканими доріжками. Саме ця буденність робить візит вартим дороги: живопис Білокур сприймається інакше, коли бачиш, у якому просторі він з’явився.
Піч і стіни перед відкриттям музею розмалювала Ганна Самарська, учениця художниці, згодом народна художниця України. Тобто розпис у хаті — не музейна декорація, а продовження тієї самої традиції з наступного покоління.
Інструменти важливіші за картини
У майстерні експонуються мольберт, саморобні пензлі, туби олійних і акварельних фарб, саморобні палітри зі скла та невелика особиста бібліотека. Це найзмістовніша частина експозиції.
Білокур не мала фахової освіти й працювала тим, що виготовляла сама; побачити ці пензлі — значить зрозуміти, чому її техніка виглядає так, як виглядає. Окремі оригінальні живописні та графічні роботи в експозиції теж є, але їх небагато, і це чесно: основна збірка зберігається в Яготині.
Подвір’я
Садибу оточує тин, відтворений за зразком часів життя художниці. На подвір’ї від 1986 року стоїть скульптура Катерини Білокур роботи її небожа й учня Івана Білокура, який подарував її богданівцям. Поряд із хатою росте в’яз віком близько ста п’ятнадцяти років — старший за музей і майже ровесник самої господині.
Уся експозиція займає сімдесят сім квадратних метрів і налічує близько п’ятисот експонатів.
Дві пам’ятки в одному селі
Садиба й могила художниці охороняються окремо. У Державному реєстрі нерухомих пам’яток України садиба записана як пам’ятка історії національного значення з охоронним номером 100028-Н і датуванням першою половиною двадцятого століття; могила має власний номер 100029-Н і датування 1961 роком.
Могила розташована в центрі Богданівки. Автор надгробного портрета — скульптор Іван Гончар, який знав і малював Катерину Білокур за життя, тож і тут портрет зроблено не за фотографією.
Що варто знати заздалегідь
Офіційні джерела розходяться в номері будинку: міська рада подає одну адресу, сторінка самого закладу — сусідню. Різниця невелика, але для села з однією вулицею імені художниці її варто уточнити телефоном. Всеукраїнський сільський фестиваль «Катеринина пісня», який раніше проводили в червні, за повідомленням міської ради наразі не відбувається — не плануйте візит під нього.
Часті питання
Скільки оригінальних робіт Білокур тут можна побачити?
Кілька: «Портрет жінки в зеленому корсеті», «Красоля та жоржини», «У Богданівці за греблею», «Птиці», «Жоржини на синьому тлі», а також вишивки й особисті речі. Найбільша публічна збірка творів художниці зберігається не тут, а в Яготинській картинній галереї; частина полотен, закуплених з виставок ще за її життя, перебуває в Національному музеї декоративного мистецтва України.
Садиба і могила — це одна пам’ятка?
Ні, це два окремі реєстрові записи. Садиба внесена до Державного реєстру як пам’ятка історії національного значення з охоронним номером 100028-Н, а могила має власний номер 100029-Н. Обидві внесено однією постановою уряду 2009 року, але охороняються вони як самостійні об’єкти.
Наскільки велика експозиція?
Невелика: сімдесят сім квадратних метрів і близько п’ятисот експонатів. Огляд не займе багато часу, проте щільність меморіальних речей тут висока — це не оглядовий музей, а відтворений побут однієї людини.
Перед візитом
За даними міської ради садиба приймає щодня без вихідних з восьмої ранку до чверті на шосту; вартості відвідування офіційно не оприлюднено, тож про неї запитуйте телефоном. Уточніть заразом і номер будинку: міська рада подає одну адресу, а сторінка самого закладу — сусідню. Оселя мала, з тісними кімнатами й автентичними меблями, тому великій групі тут незручно — плануйте невеликий склад і не спирайтеся на експонати. Могила художниці розташована окремо, у центрі села.