Собор Різдва Богородиці в Козельці

Козелець — селище, і собор у ньому має масштаб, розрахований явно не на селище. Це помітно ще на під’їзді: білий об’єм із п’ятьма зеленими банями та окрема дзвіниця поряд читаються здалеку над низькою забудовою.

Пізнє бароко у великому форматі

Собор споруджували в 1752—1763 роках. Козелецька громада описує його як дев’ятидільний храм, побудований за схемою грецького хреста, у бароковому стилі петербурзької художньої школи з українськими архітектурними елементами, і називає однією з останніх споруд в історії українського барокового храмового будівництва.

Дзвіницю звели трохи пізніше, у 1766—1770 роках. За довідкою селищної ради, її висота сягає п’ятдесяти метрів до низу хреста, і рада називає її однією з найвищих в Україні. У Державному реєстрі собор і дзвіниця записані одним об’єктом із датуванням 1752—1766 роками та охоронним номером 250098.

Іконостас, який визначає інтер’єр

Головна риса внутрішнього простору — гігантський п’ятикутний іконостас заввишки двадцять сім метрів. Первісно він містив вісімдесят ікон, з яких збереглося п’ятдесят; живописні композиції виконав художник Григорій Стеценко.

П’ятикутна форма тут не декоративна забаганка: вона повторює складну конфігурацію підкупольного простору дев’ятидільного храму. Саме тому іконостас не сприймається як плоска перегородка — він огортає центр.

Невирішене авторство

Мало яка пам’ятка такого рангу зберігає відкрите питання про автора, і ще рідше про це говорить сама парафія. Проте тут саме так: офіційна сторінка констатує, що питання авторства досі остаточно не вирішено, а поширену атрибуцію проєкту Растреллі називає дискусійною.

Громада зі свого боку вказує на участь Івана Григоровича-Барського й Андрія Квасова. Ці версії не обов’язково суперечать одна одній — велика споруда могла поєднувати столичний проєкт і місцеве виконання, — але документального підтвердження бракує, і чесна відповідь лишається «невідомо».

Перерва завдовжки шістдесят років

Собор закрили 1934 року. Реставраційні роботи почалися 1946-го, активізувалися у сімдесятих силами Чернігівської міжобласної спеціалізованої реставраційної майстерні, а до богослужбового використання храм повернули 14 серпня 1993 року.

Цей проміжок пояснює нинішній стан: те, що ви бачите, — результат тривалої реставрації, а не безперервного церковного життя. Втрата тридцяти ікон з іконостаса належить саме до цього періоду.

Козелець довкола собору

Собор не стоїть окремо. Поряд, у тому самому історичному центрі, зареєстровано ще кілька пам’яток національного значення — будинок полкової канцелярії у перехідних формах від бароко до рококо, Миколаївську церкву, садибу Покорщина з дерев’яним головним будинком і кам’яницею та Вознесенську церкву. Це робить пішу прогулянку селищем змістовнішою за одну зупинку біля храму.