Антонієві печери в Чернігові

Вхід до печер виглядає буденно: біла наземна споруда з арковим порталом, на стіні якої намальовано схему підземного комплексу з переліком церков, каплиці, келії та храму з кімітирієм. Цю схему варто роздивитися до спуску — під землею орієнтуватися складніше, ніж здається.

Обитель, що постала із суперництва двох столиць

Монастир заснували в 1069 році. Антоній Печерський, який народився на Чернігівщині в Любечі, прибув до Чернігова, рятуючись від гніву київського князя Ізяслава, уподобав Болдині гори й викопав тут печеру. Князь Святослав Ярославич підтримав його не лише з побожності: у Києві вже діяв славетний Печерський монастир, і чернігівський правитель прагнув протиставити своїй столиці подібний осередок.

Обитель називалася Богородичною й інтенсивно розвивалася до 1239 року. Про її ранній розквіт свідчить мурована Іллінська церква, зведена на початку XII століття просто біля входу до печер. Далі настав тривалий занепад, а найбільша відбудова почалася 1649 року коштом чернігівського полковника Степана Подобайла й тривала з перервами до кінця XIX століття. Саме тоді печери набули теперішнього вигляду.

Розріз гори як головний експонат

Нині комплекс — це близько 350 метрів підземних приміщень і переходів у товщі Болдиної гори, у межах сучасного міста. Глибина залягання коливається від двох до дванадцяти метрів, а споруди розміщені на двох основних ярусах.

Ключова обставина суто геологічна: породи дозволили будівельникам обходитися без додаткових кріплень і забезпечили довговічність ходів. Тому тут збереглися значні ділянки давніх галерей, тоді як у багатьох інших печерних монастирях ранні об’єми втрачені.

Нижній ярус: ґрунт замість цегли

Найдавніше враження дає нижній рівень на схід від вівтаря церкви Похвали Пресвятої Богородиці. Ділянка завдовжки близько ста метрів збереглася в ґрунтовому варіанті — цеглою закріплено лише перші три метри біля входу. У різні часи цей відтинок був житловим районом або підземним некрополем.

На другому ярусі, між церквами Похвали та Миколи Святоші, дослідники виявили давньоруську підземну церкву розмірами 12 метрів завдовжки, від 5 до 2 метрів завширшки й 3 метри заввишки. Її покинули ще в давнину й ніколи не відновлювали. Звідти в бік Іллінської церкви веде широка галерея заввишки до трьох метрів, яка колись могла бути головним входом комплексу. На деяких стінах збереглися пізньосередньовічні графіті — придивляйтеся до них, не торкаючись.

Три муровані церкви під землею

У XVIII—XIX століттях значну частину давніх комунікацій перебудували, створивши три облицьовані цеглою підземні храми. Найцікавіша з них архітектурно — церква Похвали Пресвятої Богородиці: її стіни та склепіння виконані в стилі українського бароко з півциркульними нішами, карнизами, півколонками, арками й пілястрами. Інтер’єр навмисно перегукується з фасадом наземного Троїцького собору.

Це найбільша печерна церква Лівобережної України: висота в нартексі — 8,5 метра, довжина — 15,5 метра, а позаду цегляного склепіння в північній частині влаштовано хори. Дві інші церкви значно скромніші: храм святого Антонія Печерського має 11,7 метра завдовжки, 4 метри завширшки й 4,5 метра заввишки, а церква Миколи Святоші — 12 метрів завдовжки при ширині 2,32 метра й висоті 2,68 метра.

Порівняння цих трьох об’ємів і є найкориснішою вправою візиту: одна й та сама технологія дала і майже соборний простір, і вузький коридор для кількох людей.

Чому метал замінив дерево

Висока вологість виключала дерев’яні іконостаси, тому їх замінили муровані стіни з металевими іконами. Царські врата також зробили металевими; вони збереглися в церквах Антонія та Похвали Пресвятої Богородиці. Це рідкісний випадок, коли конструктивне обмеження прямо сформувало художнє рішення.

Традиційними святинями комплексу вважаються келія Антонія Печерського та гробниця з кістками ченців, які загинули під час зруйнування міста 1239 року. Пам’ятку включили до складу чернігівського архітектурно-історичного заповідника в 1967 році.

Практичний масштаб візиту

Оглядова екскурсія триває близько сорока п’яти хвилин, і цього достатньо, щоб пройти основні яруси без поспіху. Якщо ви приїхали на Вал, рахуйте Болдину гору окремим блоком дня: після наземних соборів підземні церкви сприймаються зовсім інакше, коли на них залишається час і увага.